Через 60 років, у 1997-му, стало відомо, куди повезли цю групу в'язнів, де вони були знищені і хто саме це зробив. Це було здійснено за злочинними законами та директивами системи, що постала в Росії після жовтня 1917 року.
Про систему, Володимира Леніна і Йосипа Сталіна говорити не буду. Насамперед згадаю наркома внутрішніх справ СРСР Миколу Єжова, «маленького Марата», як його одного разу назвав Сталін.
Микола Єжов і Йосип Сталін, 1937 рік
16 серпня 1937 року з’явилась спеціальна єжовська директива №59190, в якій було записано:
1. Із 25 серпня розпочати і у двомісячний термін закінчити операцію з репресування найактивніших контрреволюційних елементів з числа утримуваних у тюрмах ГУДБ, засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять у тюрмах активну антирадянську роботу.
У Соловецькій тюрмі ГУДБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть в тюрмі злочинну роботу.
2. Всі перераховані контингенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВС підлягають розстрілу.3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб.
19 серпня 1937 року ця директива надійшла у Ленінград, і начальник обласного управління НКВС Леонід Заковський (справжнє ім’я – Генріх Штубіс) передав її для виконання своєму заступникові Володимиру Гаріну (справжнє ім’я – Іван Жебеньов). Він був, до речі, давнім товаришем Заковського по роботі у Вінниці, Одесі, Новосибірську.
Усю другу половину 1937 року Заковський керував каральними акціями у Ленінградській області. Саме для цього, власне, і створили особливу трійку під його очільництвом. До неї увійшли другий секретар Ленінградського обкому ВКП(б) Петро Смородін, обласний прокурор Борис Позерн. Діяла і особлива трійка при обласному Управлінні НКВС. У жовтні 1937 року Заковський разом із Гаріним та прокурором Позерном і провів «чистку» Соловецької в’язниці особливого призначення.
Раніше, у серпні і вересні, керівництво та оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували й передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на в’язнів, які підлягали розстрілу. Тюремні справи, зазвичай, починаються довідкою за підписом начальника Соловецької в’язниці Івана Апетера і його заступника Петра Раєвського. Отже, крім тих, за якими їх засудили до тюремних термінів, було сформовано додаткові справи на вже ув'язнених осіб.
Українці перебували на особливому обліку у таборі і були об’єктом окремої уваги спеціальних підрозділів ГУЛАГу, як, скажімо, Секретно-політичний відділ 3-ї частини 8-го Соловецького відділення Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС. УНКР – цю абревіатуру, що означала «Украинская националистическая контрреволюция», можна побачити на більшості службових секретних документів, пов’язаних із долями в’язнів-українців. З початком Великого терору очевидним було прагнення табірного керівництва структурувати оцінки, думки, судження, що їх висловлювали в’язні у своєму середовищі. І все це чекісти загорнули у виразно антирадянську упаковку.
В одному з агентурних повідомлень від 23 лютого 1937 року є такий висновок: «Стає очевидним, що у Кремлі існує українська фашистська організація». В іншому агентурному повідомленні у березні 1937-го наголошували: «Очевидно, що існує якась група – частину її членів ми знаємо, – що згуртувалась як внутрішня еміграція і живе яскраво визначеним та глибоко вкоріненим фашистським духом». Зауважте: «внутрішня еміграція» в одному з найсуворіших комуністичних таборів.
16 жовтня 1937 року Леонід Заковський надіслав заступникові начальника Адміністративно-господарського управління УНКВС Ленінградської області капітану держбезпеки Михайлові Матвєєву припис:
«Пропонується засуджених Особливою Трійкою УНКВС ЛО згідно з доданими до цього копіями протоколів Трійки за №81, 82, 83, 84 та 85 від 9, 10 та 14 жовтня цього року – ЗАГАЛОМ у кількості 1116 осіб – РОЗСТРІЛЯТИ. З цією метою Вам слід негайно виїхати до міста Кем і, зв'язавшись із Начальником Соловецької в'язниці ГУДБ Ст. Майором Держбезпеки т. Апетером, якому одночасно з цим даються вказівки про видачу засуджених, привести вирок у виконання згідно з даними Вам особисто вказівками. Виконання донесіть, надавши після повернення акти».
Розпорядження Леоніда Заковського, за яким відбулися масові розстріли восени 1937 року
Кому ж доручили виконання розстрільної місії? Матвєєв народився 1892 року, а з лютого 1917-го вже був активним червоногвардійцем у Петрограді. Тоді ж, у 1917-му, його жорстоко побили. Можливо, цей епізод вплинув на його психіку, оскільки чекістські органи, до яких він вступив, почали використовувати його як надійного і професійного ката. Використовувати для, як це називали, операцій «з виконання вироків засуджених», тобто для розстрілів.
Матвєєв брав участь у таких операціях із 1919 року (з перервою у 1923–1927 роках). Дослужився до коменданта Управління ОДПУ у Ленінградській області. У 1933 році передав розстрільні папери своєму приятелю Олександрові Полікарпову, а сам став заступником начальника Ленінградського управління ОДПУ з адміністративно-господарської частини. Тепер Леонід Заковський своїм розпорядженням наче повертав Матвєєва у чекістську молодість: він знову мав особисто вбивати людей.
