Володимир Чехівський. «Свята по вдачі людина»

«Свята по вдачі людина», – так характеризували його сучасники. Володимир Чехівський яскраво проявив себе в період становлення української державности на початку ХХ століття: був політиком і одним із лідерів Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Його діяльність на посаді голови уряду УНР ґрунтувалася на національній основі. Згодом ідеологічні переконання знайшли оригінальне продовження у концепції християнського соціалізму. Тому логічним для радянської системи було звинуватити видатного українця у причетності до сфальсифікованої справи СВУ. Життя Чехівського обірвалося в урочищі Сандармох.

Націоналіст зі священичого середовища

Народився Володимир Чехівський на Київщині 1876 року. Оскільки походив із національно орієнтованого священичого середовища, то ніколи не стояв перед проблемою розуміння національної ідентичности. Родинна історія вплинула на те, що спочатку Володимир закінчив семінарію, потім – Духовну академію зі званням магістра богослів'я. Але священником не став, пішов на університетські педагогічні курси і як викладач працював у гімназіях та школах.

Володимир Чехівський
(1876–1937)

У 1902 році Чехівський долучився до першої української політичної структури в межах імперії – Української революційної партії. Це був початок його політичної кар'єри. Уже за три роки, 1905-го, він балотувався від Полтавської губернії до першого складу тогочасного російського парламенту – Державної думи. Виборів не пройшов, але був помічений поліцією і висланий вглиб Росії. Лише внаслідок активного клопотання думської фракції автономістів через рік Володимира Чехівського звільнили.

Важливий період діяльности Володимира Чехівського до початку Української революції був пов'язаний з Одесою. Там він очолював філію Української соціал-демократичної робітничої партії, редагував газету «Українське слово», гуртував українських освітян. У 1917 році одесити делегувати його до Києва – як учасника Всеукраїнського національного конгресу, що уконституював Центральну Раду. Тоді ж Чехівський увійшов до ЦР.

Будівля Української Центральної Ради у Києві, вулиця Володимирська, 57
Джерело: Центральний державний історичний архів України

Антигетьманська опозиція і республіканська влада

У час гетьманування Павла Скоропадського Чехівський входив до опозиції. А з початком повстання з Директорією УНР керував антигетьманськими комітетами. Як наслідок, наприкінці 1918 року очолив новий уряд – Раду народних міністрів, де також отримав портфель міністра закордонних справ. За кілька місяців його урядування відбулась одна з найважливіших подій української історії: 22 січня 1919 року завершилось об’єднання УНР і ЗУНР у соборну державу.

Як міністр закордонних справ Володимир Чехівський доклався до розбудови української дипломатичної служби, формування посольств. До його досягнень як прем’єра треба зарахувати ухвалення у січні 1919 року закону «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви». Це було визнання повної адміністративної і духовної окремішности Української церкви. Вищим органом національної церкви став Всеукраїнський церковний собор.

Проте головування Чехівського тривало недовго: за кілька місяців він подав у відставку, не погоджуючись із орієнтацією на Антанту, що виступила союзницею денікінського уряду.

«Я мушу бути зі своїм народом»

Ще в студентські часи Володимир Чехівський потрапив від вплив соціалістичного вчення, коли соціалізм розуміли як соціальну і національну справедливість. Цим ідеям він залишався вірним до кінця життя. Можливо, така орієнтація вплинула на життєво важливий вибір, який Чехівський зробив у 1920 році. Колишній прем'єр Української держави не полишив Україну разом з іншими урядовцями, а залишився в більшовицькій Україні. Зі словами «Я мушу бути зі своїм народом» він повернувся до Києва.
‍
Репресії не забарилися. Уже в січні 1921 року він проходив у одній із перших масштабних чекістських операцій, що отримала назву «Справа уряду УНР». Але його відпустили – через брак компрометуючих матеріалів.

Володимир Чехівський, початок 1920-х років
Джерело: Центральний державний історичний архів України

На той час Чехівський позиціонував себе прихильником державної системи рад, але із сумнівами:

«Залишившись під Радянською Владою, за яку я боровся, почав я приглядатись до практики життя. Вже в 1921–1922 році почали в мене виникати сумніви щодо радянської влади в УРСР в галузях життя: соціально-економічній, політичній, національній. Приймаючи ідеологію Радянської влади і Компартії, не розумів практики. Все більше міцніла в мене думка про розходження на практиці між ідеологією і дійсністю».

Благовісник УАПЦ

Зараз це видається самогубством, але в підрадянській Україні Чехівський вирішив зосередитися на церковному русі. Його метою було домогтися створення УАПЦ, що визволить «Українську церкву від підлеглости московській». Він активно доклався до організації І і ІІ Всеукраїнських церковних Соборів 1921 та 1927 років. Собор призначив його головою ідеологічної комісії УАПЦ та надав йому титул Благовісника УАПЦ. На богословському рівні Володимир Чехівський обґрунтував можливість пресвітерської хіротонії єпископів, на підставі чого було висвячено першого митрополита УАПЦ Василя Липківського.

Делегати І Всеукраїнського церковного Собору. Київ, жовтень 1921 року
Джерело: Центральний державний архів зарубіжної україніки

У розумінні Чехівського, релігійна свідомість набуває повноцінности, коли наповнюється соціальною складовою, тобто коли принципи соціалізму поєднуються з християнським вченням і утворюють християнський соціалізм. Саме Чехівський уклав текст соціальної доктрини УАПЦ. Він вважав, що «християнин не може умити руки, бути байдужим у державному житті, він повинен активно йти до удосконалення державного життя. Християнин повинен активно будувати творчі політичні товариства й державні організації».
‍
Володимир Чехівський написав два визначні літургійні твори: «Служба визволення» («Визволення») та «Слово Христове». У 1927 році постановили, що вони обов’язкові до виконання у храмі Святої Софії.

Очевидно, це була його стихія. Збереглися свідчення очевидців, які описують Чехівського як харизматичного проповідника:

«Як тепер бачу, піднімається він у малиновому стихареві на катедру в Софійському соборі. Кожне його слово знаходить відгук у серцях людей, сповняє їх священним трепетом, будить мислі про свою українську правду, більшовицьким насильством пригнічену».

У цей час Чехівського знову арештували: 1922 року суд ухвалив вислати діяча з УРСР, але, на його прохання, це рішення скасували і він з дружиною Оленою і дочками залишився у Києві. Мабуть, його не вважали важливим елементом, до того ж Чехівський виразно підтримував соціалізм.
‍
УАПЦ зазнавала тиску з боку радянської влади, її звинувачували у «петлюрівщині», не реєстрували статути громад, переслідували єпископів і священників. Такі дії вплинули на перебіг ІІ Всеукраїнського церковного Собору, де у 1927 році усунули митрополита Василя Липківського, а новим предстоятелем УАПЦ обрали Миколу Борецького, що було спробою втриматися під тиском влади.

Тоді Володимир Чехівський вимушено відійшов від адміністративної роботи, йому офіційно заборонили церковну діяльність, звільнили з головування в Софійській парафії. Але він продовжив редакторську працю та опікувався видавничими справами УАПЦ.

Володимир Чехівський, дата невідома
Джерело: Центральний державний історичний архів України

«Опера СВУ, музика ГПУ»

Тим часом у нетрях Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) формували фіктивну справу Спілки визволення України, яку кваліфікували як «контрреволюційну українську буржуазно-націоналістичну підпільну організацію». Всього у справі СВУ затримали близько 500 осіб. Одним із них став Володимир Чехівський, якого арештували 17 липня 1929 року.

9 березня 1930 року в приміщенні Харківського оперного театру розпочався суд над 45 особами, засідання було відкритим. У народі той процес отримав назву «Опера СВУ, музика ГПУ». Чехівського проводили по церковній лінії. Перетерпівши 42 допити, він спочатку не визнавав своєї провини, але після погроз заарештувати дружину визнав себе винним.
‍
І навіть покаявся: «Прошу, простіть мені, Товариші, простіть мені, старому товаришу, що так гірко помилився і тепер несу відповідальність за провини... Хочу умерти слугою робітництва світу. Прошу, Товариші, вчиніть полехкість в присуді ради, праці, рівної силі смерти, ради праці творчої на добро РадВладі, Раддержаві, на добро Робітничому Світу».

Та ледве чи те каяття допомогло. 19 квітня 1930 року оголосили вердикт. У розділі «Діяльність автокефальної церкви — знаряддя СВУ» було зазначено, що Володимир Чехівський «засуджений до 10 років позбавлення свободи з поразкою в правах строком на 5 років». Також засудили його рідного брата — до 3 років позбавлення свободи з поразкою в правах строком на 2 роки.

Кадр кінохроніки з судового засідання у справі «СВУ». Другий зліва – Володимир Чехівський

Свій термін покарання Чехівський відбував у Харківському, а згодом у Ярославському ізоляторі спеціального призначення. 1933 року був засуджений додатково ще на 10 років і переведений до найбільшого на той час гулагівського табору на Соловецьких островах. Перебуваючи на Соловках, Чехівський намагався залишатись самим собою.
‍
«Серед тюремного оточення, серед гамору, часом стогону або непотрібного крику, сміху, наповнюючих тісну камеру людей – находив можливість відділитися від всього… знаходив у собі силу не помічати всього, що діється навкруги, находив утіху в молитві, находив у молитві силу для дальшого терпіння і віру в Світле Воскресіння», – так писала про чоловіка дружина Олена Чехівська. З листів до неї відомо, що Чехівський опрацьовував великий текст під назвою «З революційної боротьби 1897–1917 рр.», що зайняв 20 «зшитків».

Але в таборі почались зміни: його перетворили на Соловецьку тюрму особливого призначення і взялись її «розвантажувати». На виконання розпорядження з центру у жовтні 1937 року розпочались масові розстріли, рішення ухвалювали позасудові органи – «трійки». Так за справою № 103010-37 до розстрілу засуджено 134 «українських буржуазних націоналістів». В’язнів, серед яких був і Володимир Чехівський, вивезли в лісове урочище Сандармох (Карелія). Його розстріляли 3 листопада 1937 року.

Акт про виконаний розстріл Володимира Чехівського
Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України

У 1989 році Верховний Суд УРСР визнав Володимира Чехівського невинуватим.

Місце загибелі і поховання довгі десятиліття залишалось невідомим. Тільки 1997 року його вдалось ідентифікувати. Там встановили надгробок у формі козацького хреста.

Команда проєкту

Концепція та координування:

Аліна Брода, Віталій Ляска

Текст:

Олександр Кучерук

Редагування:

Наталія Терамае

Літературне редагування:

Ірина Климко

Ілюстрації:

Марія Білінська

Дизайн і розробка:

shum.design

Створено за підтримки Internews у межах проєкту “Розширення виробництва незалежного контенту“ (EPIC).